186.    Функції зовнішнього аудитора банку відповідно до ПМПА 1004.

Мета аудиторської перевірки фінансових звітів банку зовнішнім аудитором - надати незалежному аудиторові можливість висловити думки про те, чи складені фінансові звіти банку у всіх суттєвих аспектах відповідно до встановленої концептуальної основи фінансової звітності. Фінансові звіти слід складати відповідно до концептуальної основи фінансової звітності країни, в якій знаходиться головний офіс банку, та відповідно до будь-яких доречних нормативних актів, встановлених регулювальними органами цієї країни. Аудитор розробляє аудиторські процедури для зменшення до прийнятно низького рівня ризику надання невідповідної аудиторської думки у разі суттєвого викривлення фінансових звітів. Аудитор оцінює властивий ризик наявності суттєвого викривлення (властивий ризик) та ризик того, що не можна буде своєчасно запобігти суттєвим викривленням або їх не можна своєчасно виявити та виправити за допомогою систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю суб'єкта господарювання (ризик контролю). Аудитор оцінює ризик контролю як високий, поки він не зможе ідентифікувати заходи контролю, які придатні для запобігання, виявлення та виправлення суттєвого викривлення, та виконує тести контролю, які підтверджують більш низьку оцінку ризику контролю. Виходячи з оцінки властивого ризику та ризику контролю, аудитор виконує процедури по суті для зменшення загального аудиторського ризику до прийнятно низького рівня. Аудитор розглядає, наскільки суттєво можуть бути викривлені фінансові звіти, а також розглядає, чи існують фактори ризику шахрайства, які свідчать про ймовірність шахрайства у фінансовій звітності чи незаконного привласнення активів. Аудитор розробляє аудиторські процедури для зменшення до прийнятно низького рівня ризику того, що викривлення внаслідок шахрайства або помилки, які є суттєвими для фінансових звітів у цілому, не будуть виявлені. МСА 610 "Розгляд роботи внутрішнього аудиту" вимагає від зовнішніх аудиторів розгляду діяльності внутрішніх аудиторів та її впливу, якщо є, на характер, розрахунок часу та обсяг процедур зовнішнього аудитора. Зовнішній аудитор розглядає організаційний статус підрозділу внутрішнього аудита, обсяг обов'язків, технічну компетентність його персоналу та професійну обачність, яку вони застосовують при оцінюванні роботи підрозділу. Робота аудитора ґрунтується на його судженні. Аудитор застосовує професійне судження у таких сферах: - оцінки властивого ризику, ризику контролю та ризику суттєвого викривлення внаслідок шахрайства та помилок; - ухвалення рішення про характер, розрахунок часу та обсяг аудиторських процедур; - оцінки результатів цих процедур; - оцінки  обґрунтованості  суджень  та  оцінок,  зроблених управлінським персоналом при складанні фінансових звітів. Зовнішній аудитор планує та проводить аудиторську перевірку, щоб одержати обґрунтовану впевненість, що будуть виявлені викривлення у фінансових звітах банку, які (окремо або у поєднанні) є суттєвими для фінансової інформації, поданої в цих звітах. Оцінка того, що є суттєвим,  це  питання  професійного  судження  аудитора;  на  це впливають економічні рішення, які користувачі фінансових звітів банку прийматимуть на основі цих фінансових звітів. Аудитор розглядає суттєвість на загальному рівні фінансових звітів та щодо окремих залишків на рахунках, класів операцій та розкриття інформації.

Якщо аудитор виявляє викривлення, що є. суттєвим для фінансових звітів у цілому, включаючи застосування невідповідної облікової політики чи оцінки активів або нерозкриття основної інформації, аудитор просить управлінський персонал коригувати фінансові звіти для виправлення викривлення. Якщо управлінський персонал відмовляється зробити виправлення, то аудитор висловлює умовно-позитивну або негативну думку про фінансові звіти. Така думка може вплинути на ступінь довіри до банку і навіть на стабільність банку, і тому управлінський персонал зазвичай уживає необхідних заходів, щоб цього уникнути. Подібно до цього, аудитор висловлює умовно-позитивну думку або відмовляється від висловлення думки, якщо управлінський персонал не надав йому всієї необхідної інформації або пояснення.